Дмитро Гриньків

 

 

ЧОРНОБИЛЬ

 

Мовчать дерева вбиті в лісі —

Вони ішли додому з казки…

Аж раптом вибух на Поліссі

Примусив їх додолу впасти.

 

Напились хмари трійла з диму,

Втікали роси у Карпати,

Отруєну ховали втому —

Їх важко було упізнати.

 

Складає дощ вінки в калюжах,

По Україні цвіт згасає…

Поетові приснилась Муза,

Яка з Чорнобиля втікає.

 

Гартоване натхненням горе

Поморщене лице Вкраїни,

Чорнобильське розлилось море

Під гнівний клич Костенко Ліни.

 

Немов на розстріл на Хрещатик

Ведуть дітей Москві на показ,

Рабам не прийнято кричати —

Німа покора цьому доказ.

 

Дійшли й сюди Шевченка думи,

Упали серед полину у полі,

Слова з Чорнобильської зони

Встають в театрі в нових ролях.

2010

 

 

ПОЛИНОВЕ ПРИЧАСТЯ

 

Не трублять в труби і спить ІЄрихон,

Гірчить полинове причастя.

В засохлих джерелах трипільських колон

Шукаємо нового щастя.

 

     Збігає на ниву скорботна сльоза

І дзвін вже не кличе додому,

     І спить вічним сном виноградна лоза,—

Її розбудити нікому.

 

На греблі сидить ще і ворон чужий,—

Реактор мов церква в озоні.

Молитву в долонях на прощу несуть

І падають загнані коні.

 

     Стовпились гетьмани,— відмолюють гріх,

Прийшли у Чорнобиль на сповідь.

Чи кожен із них Україну зберіг,

Що болем Вкраїнк коробить?!

 

Не чути протестів — йдуть тіні в ярмі,

Горить у Чорнобилі ватра…

Лиш попіл хоронять із вітру в труні,—

Чи хтось ще народиться завтра?!

2010

м.Коломия.