Жертвам чорнобильської трагедії

 

Чуєш, земле, приречена земле.

Почорніла чорнобильським злом.

Вже дівочу красу твою звели,

Не віночком вквітчали чоло.

 

Світло— ніжні веснянії руки.

Світ байдужий на плач твій мовчить.

Болем, болем тяжкої розпуки

Твоє серце сьогодні кричить.

 

Дзвони, дзвони, чорнобильські дзвони...

В радіації — небо й поля.

І зневірившись, жалібно стогне

Ця згорьована чорна земля.

 

Тихо.тихо, мов свічі, вгасають

Твої діти й надії в серцях...

Дев'ять весен вмирають, вмирають —

Біль утрати не має кінця.

 

Бо зловісна звізда, що упала,—

Небо землю карало за гріх —

У людей, в діточок їх украла

І життя, і дитинство, і сміх..

 

0, чорнобильська чорна руїно

0, приречена земле повік...

Не вмирай, не вмирай, Україно,

Не народжуй сиріт і калік.

 

Україно! Мій смутку, мій боле…

В серці — сльози, в очах — крик і жах:

Хай ніколи, ніколи, ніколи

Не ховають тебе в саркофаг...

 

Надія КМЕТЮК

1995р.