Опубліковано в коломийських газетах "Вісник Коломиї" і "Вільний голос" напередодні 10-их роковин
ЧОРНОБИЛЬ
День 26 квітня 1986 р. залишиться в пам'яті не лише і сучасного, але й далеких нащадків нашого народу. Саме 10 років тому в Чорнобилі сталася страшна подія — вибух атомного реактора. Цей трагічний випадок старалися замовчати перед світом. Але сама природа та страшна радіяція, яку вітер безпосередньо після вибуху поніс на північ, заалярмувала шведські, фінські та норвезькі урядові кола, які почали алярмувати ізахідні держави і ставити питання Москві. На ці питання сусідних держав Москва два з половиною дні тягнула з відповіддю...
Хочу на підставі доступних мені архівних матеріялів, повідомлень світових пресових аґенцій та писань з різних українських та чужинських видань подати найголовніші факти про те, що 10 років тому сталося в Чорнобилі.
Місто Чорнобиль
Місто Київської области, районний центр, розташований на річці Прип'яті, при впадінні в неї річки Уж, за 18 км від залізничної' станції Янів, річковий порт. Перші відомості про Чорнобиль знаходимо в українських літописах 1193 р. Первісна назва міста Стрежев.
Чорнобильська атомна станція імені В. Леніна
Перша атомна електростанція в Україні, розташована 15 км на північний захід від Чорнобиля. Від білоруського кордону з Україною ЧАЕС відділює 19 км. Будівництво ЧАЕС розпочато в листопаді 1971 р., закінчено 1977 р. Журналіст Сергій Кисельов у журналі "Вітчизна" писав: "Це велетенська споруда, площа якої дорівнює мікрорайонові сучасного міста. Сюди входять компресорна і дизельна електростанції, водозбірні спорудження. Приміщення реактора заввишки 20-поверхового будинку, зі стінами із залізобетону 2-метрової товщини з покрівлею, запас міцности якої розраховано на підняття літака, з десятками металевих дверей вагою в 3 тонни кожні. Потужність кожного енерґобльоку — мільйон кіловат".
Вибух і пожежа на Чорнобильській станції
25 квітня 1986 р. інженери четвертого бльоку готувалися до випробувань ефективности засобів безпеки атомного реактора на випадок раптової перерви подавання пари на електричні турбоґенератори. Протягом дня було порушено не менше шести правил безпеки, включно з виведенням завеликої кількости контрольних стрижнів, призначених для зупинки реактора в разі небезпеки.
У суботу 26 квітня, о 1 год. 23 хв. ранку, рівень потужности реактора за менш ніж 10 секунд підскочив з 7% до 50% повної потужности. Це призвело до швидкого утворення пари високого тиску, яка розірвала трубопроводи реактора. У пошкодженому реакторі пара вступила в хімічну взаємодію з розпеченим цирконієм оболонок паливних елементів із виділенням водню, який, у свою чергу, спричинив вибух суміші з повітрям, що призвело до потужного вибуху. Знесло дах будівлі з реактором. Рівень радіяції безпосередньо біля пошкодженого реактора досяг величезних цифр — десятків тисяч рем на годину. В атмосферу було викинуто мільйони кюрі летючих радіонуклідів, які розвіяв вітер. Згинули на місці, за офіційними московськими даними, інженер Володимир Шашенок та оператор Валерій Ходемчук.
Хто санкціонував такий наднебезпечний експеримент, досі таємниця. Але така команда могла надійти тільки з Москви через Міністерство атомної енерґетики та Держатоменерґоконтролю (голова Кулов). Заступником міністра цього Міністерства був Шашарін.
Саме по собі вивчення поведінки реактора в т. зв. аварійних режимах необхідне. Та чому для цього була обрана саме атомна електрична станція, найближча до столиці України? Це питання й досі відкрите. Якою б не була правдива відповідь, навіть якщо таке не вчинено навмисне, все одно то був акт страшного злочину проти українського народу. І цей злочин на совісті офіційної Москви та її посадженців у києві: Валентини Шевченко — тоді Голови Верховної Ради України, Олександра Ляшка — тоді Прем'єр-Міністра УРСР, Володимира Щербицького — тоді Ґенерального секретаря комуністичної партії УРСР, Анатолія Романенка — тоді міністра охорони здоров'я та його заступника А. Касьяненка. Адже саме вони дозволили авантюристам, чи то гірше, негідникам з московського Атоменерґо перетворювати Україну на територію з наивищою в СРСР концентрацією ядерних вибухівок, якими є недосконалі совєтські АЕС з безвідповідальним і погано навченим персоналом.
Пресова аґенція ЮПІ АЙ (UРІ) подала, що одна киянка, яка мала тісні зв'язки з лікарськими та рятувальними чинниками, заявила представникові агенції: «6 осіб померло на місці, а близько 2 тисяч осіб вмерло по дорозі до лікарні. Мертвих не поховано на звичайних цвинтарях, а в селі Пирогів, біля Києва, де звичайно закопувалося радіоактивні відпадки».
Світові пресові аґенції подавали, що киянин Ігор Геращенко подав під час свідчень перед Міжнародньою Гельсінською Комісією, що в перших днях катастрофи померло 15 тисяч осіб від радіяції. Таку інформацію надрукувала й американська газета "Вашингтон Таймс".
Ще инші неназвані свідки подавали, що "тіла мертвих були або спалені на місці, або засипані бульдозерами в спільних могилах. На спеціальних роботах працювали в Чорнобилі в'язні, і багато їх загинуло".
Ніхто досі не знає і не буде знати, скільки саме жертв згинуло в перші години й дні вибуху на ЧАЕС.
Чому? Бо всі ці 10 років діяв документ, підписаний начальником Головного Управління Міністерства здоров'я СРСР Є.Шульженком: "Лист У-2617 з датою 27.06.1986 р. «Про посилення режиму секретности при виконанні робіт щодо ліквідації аварії на ЧАЕС», згідно з яким засекречуються відомості про захворювання, про результати лікування та ступінь радіяційного зараження персоналу, що бере участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Урядова реакція
Партійні бонзи, незнавці атомної енерґії, дискутували й думали, що робити. А реактор горів, радіяцією вибухав!
27квітня, о 16-ій год., до Чорнобиля приїхала якась урядова комісія. Вона вирішила, що гасити вогонь треба, засипаючи реактор піском, бором, свинцем. І пригадуються картини з телевізійних програм кружляння гелікоптерів над палаючим реактором!
Уряд України вдавав, що нічого страшного не сталося.
28 квітня 1986 р. я, працюючи на радіостанції СБС у Сіднеї" й маючи перед собою масу звідомлень світових пресових аґенцій про вибух у Чорнобилі, пробувала зателефонувати в різні урядові інстанції України. Не могла ніде добитись. Врешті зателефонувала до Товариства "Україна", де на мої питання відповідав Станіслав Лазебник, який, дотримуючись офіційних вказівок, твердив, що нічого страшного не сталося, про ніяку радіяцію він не знав. Сталася пожежа, твердив він.
Кілька років пізніше, в Києві, при зустрічі зі мною п. Лазебник сказав: "Ми тоді справді нічого не знали".
Суд шістьох членів дирекції ЧАЕС
7 липня 1987 р. в Чорнобильському будинку культури розпочався суд 6 членів дирекції ЧАЕС. Суд закінчився 29 липня. Директор станції В. Брюханов отримав 10 років позбавлення волі, так же М. Фокін отримав 10 років. О. Коваленко, І. Ловушкін, В. Рогожкін отримали від 2 до 4 років ув'язнення за порушення безпеки на станції. Справу закрили. А справжніх винних так і не судили досі.
Жертви через 10 років
Про чорнобильську траґедію написано дуже багато і статей, і книжок, і довідок, зроблено кілька фільмів. Та ніколи ніхто так і не буде достеменно знати, скільки людей загинуло від радіяційного опромінення. Навіть учені й лікарі не знають тих даних. А все ж світова преса подавала вже 4 роки після вибуху репортажі зі знимками, де в селах, віддалених від Чорнобиля на 80 км, народжувалися телята, поросята, лошата з трьома ногами, з восьми ногами, з двома головами або без очей, без голів.
Та страшними були звістки про те, що народжувалися деформовані діти. Переді мною знимки з англійської ґазети "Таймс" —дівчинка, народжена в серпні 1989 р., без очей, друга дівчинка, народжена в лютому 1988 р., без лівої ноги, із деформованою лівою та правою руками. А журнал "Нашенел Джійоґрафік" вмістив репортаж із такими знимками та розмовами з евакуйованими людьми.
180 тисяч людей переселено внаслідок радіяції. До Прип'яті й Чорнобиля населення більше не вернеться. Це мертві міста —свідки безглуздного експерименту 26 квітня 1986 р. Переселенці живуть постійно під страхом. Є багато психічних захворювань, самогубств.
Радіонукліди довго живуть у землі. Період піврозпаду для цезію й стронцію є 30 років, а плутоній діє в землі 24.600 років. Усі ці частини, що попали в землю, діють, і через них є оці великі зміни в рослинах, деревах, у вигляді звірят і дітей. "Ми самі перетворили найчистіші, недоторкані куточки поліської природи на стронцієву рану. Та винні не тільки ті, хто бездумно зводив атомну станцію, але й ті, хто мовчав, а тим потурав відомчій розперезаності", — сказав Дмитро Павличко.
Так, винна совєтсько-комуно-большевицька система зі своєю бандою провідників. їх під суд! Хай.їм буде вічна ганьба за черговий ґеноцид над українським народом!