Ольга  Задубрівна


Із циклу «Незгойний біль»

 

         ***

Пустує  лелече гніздо,

Сумує покинута стріха,

І вже в цій хатині ніхто

Не вчує дитячого сміху.

 

Родинне тепло  по світах

Чорнобильський вітер розвіяв

І, наче поранений птах,

Вертає сюди ностальгія.

 

Приносить лелече крило

Покинуті болі і смутки.

І через захмарене скло

Синіють в вікні незабудки.

 

Тут щастя всміхалось комусь,

Обмите у росяних ранках.

Тепер лиш самотність чиюсь

Ховає дбайливо фіранка.

 

 

Пісня болю

 

Білим снігом, білим снігом, наче цвітом,

Яблуневим цвітом вкрилася земля.

Понад світом, понад світом, білим світом,

Наче дзвін – тривожний клекіт журавля.


Наче рана, болем дихає Чорнобиль,

Розриває груди матінки – землі

І піднявши важко крила від хвороби

Рідну землю покидають журавлі.


Свіжим хлібом, свіжим хлібом, теплим хлібом

Пахне поле, колоситься буйно лан.

Перестигле зерно сиплеться ,  як срібло,

Обважніле від радіаційних ран.


Наче рана, болем дихає Чорнобиль,

Розриває груди матінки – землі

І піднявши важко крила від хвороби,

Рідну землю покидають журавлі.


 

          ***

Мічені атомом… Мічені атомом…

Тисне саркома в грудях.

Діти і внуки ще довго страждатимуть…

Звідки  ж узявся цей жах?


Маршами, маршами, навіть парадами

Стронцій вибілює кров.

Краплі отрути, немов виноградини,

Юність вбивають й любов.


Людство дивується,  людство хвилюється,

Мучить труна-саркофаг.

Сонце обпечене боляче жмуриться

В кволих дитячих очах.


Промені сонця згорілими косами

Виснуть над синім Дніпром.

Діточки струшують  ніжками босими

Роси, напоєні злом.


Матінко наша, свята Богородице,

Лихо від нас відверни!

Душі тендітні всіх тих,  що народяться

В тому не мають вини.


Мічені атомом…мічені атомом…

Свіжі рубці по рубцях.

Гнізда пустують над мертвими хатами,

    Рвуться з напруги серця.

 

 

Лягає туман по долинах,

Виблискує в травах роса…

Куточок моєї Вкраїни —

Незаймана ніжна краса.

 

Цілющим здається цей вітер,

П'янким – аромат полонин.

До ніг моїх туляться квіти,

А душу тверезить полин.

 

Полин…І у душах — чорнобиль,

Полин… Катастрофа… Біда!!!

О, Люди, якої ви проби,

І де ж та цілюща вода,


Що з душ наших змиє отруту,

Поверне у русло життя,

Очистить з намулу і бруду

У чистій ріці каяття?

 

І просто людьми всіх нас зробить,

З великої букви ЛЮДЬМИ!

Відверне духовний чорнобиль

В якому зотліємо ми?!