«Коломийська правда» від 10 грудня 2010 року.

Держава забула за своїх рятівників

14 грудня, в Україні відзначається День вшановування учасників ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, відоміший, як День ліквідатора, який був офіційно введений Президентом України в 2006 році. Цей день, для вшановування ліквідаторів, обрано не випадково. Саме 14 грудня 1986 року Державний комітет прийняв в експлуатацію комплекс захисних споруд, так званий саркофаг, на Чорнобильській АЕС.

Не дивлячись на те, що офіційно День ліквідатора був введений лише в 2006 році, відзначають його на Україні з 1986 року, коли учасники ліквідації аварії на АЕС зібралися разом, щоб відзначити свою перемогу. А вже 10 листопада 2006 року Указом Президента України була заснована пам'ятна дата — День вшановування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС який щорік відзначається 14 грудня.

30 листопада 1986 року було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, а 14 грудня в газеті «Правда» було надруковано повідомлення про те, що держкомісією був прийнятий в експлуатацію комплекс захисних споруд.

Люди, котрі вважають 14 грудня своїм святом, вже давно називають його Днем ліквідатора. Ще в 1986 році учасники ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. У 1994 році громадські організації чорнобильців України звернулися з листом до керівників держави, в якій запропонували заснувати в календарі день учасників ліквідації чорнобильської катастрофи. Тоді офіційне рішення не було прийняте, але ліквідатори самостійно почали відзначати цю дату.

Пізніше святкування було офіційно дозволене, від різних силових структур виділялася почесна варта, покладалися вінки від керівників держави, іноземних посольств і громадських організацій, але було відсутнє визнання цього дня на державному рівні. Надання державного статусу Дню ліквідатора ще раз нагадує суспільству про проблеми ліквідаторів- чорнобильців, найважливіша з яких — недостатній для нормального життя розмір пенсії. Безпосередньо з цією проблемою пов'язана й інша, яка стосувалася, власне, самого статусу ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Справа в тому, що лише перші 5 тисяч чоловік з тих, хто ліквідовував аварію, офіційно стали називатися ліквідаторами, отримавши відповідні посвідчення. З 1992 року всім іншим іншим видавали «корочку» постраждалих від чорнобильської катастрофи.

У ліквідації катастрофи на ЧАЕС брали участь більше 650 тисяч чоловік. І не дивлячись на всі труднощі і проблеми, самі ліквідатори називають 14 грудня святом.

Щоб дізнатись про те, як то було в той час у Чорнобилі, ми зустрілись і поспілкувались з ліквідатором наслідків на ЧАЕС, Петром Ткачуком.

Пане Петре, пригадайте, будь ласка, як то було, коли Ви ліквідовували наслідки ЧАЕС? Не страшно було?

Ні, страшно не було. В той час, коли сталась аварія, я якраз проходив строкову службу. Наша частина тоді була у відрядженні в Мукачево. Я почув, що почали організовувати санепідемзагін. І мій командир йшов туди командиром. Я теж попросився добровольцем. Випрошували протягом трьох днів. Таким чином, 14 травня 1986 року я туди потрапив. їхали в Чорнобиль на два тижні, а затримався на сім місяців. І коли в мене знову з’явилась остеохондрома на нозі, (а перед тим, як туди потрапити, я переніс операцію з її видалення), я про цей факт повідомив офіцерів, і 11 грудня був евакуйований.

Полків там було багато. Прибували вони звідусіль, з Ленінграду, з Прибалтики, з Москви, з Білорусії, з Прикарпаття, з Одеси. Загальна кількість людей була близько 120 тисяч чоловік. Безпосередньо в мої обов'язки входило: забір води, хімічна розвідка, санітарне обслуговування, дезінфекція, дезінсекція, промивання. Ми були розміщені у селі Стещево, на межі 30-кілометрової зони, яку потім зменшили до 15 кілометрів. В саму зону відчуження їздив дуже часто. Там не було нікого, ні душі. Цілі села стояли порожні.

Як Ви захищались від радіації?

Спочатку в нас були респіратори, вони розраховані на дві години, а насправді ми їх викорис­товували набагато довше. Просто витряхнув і далі одягнув. А потім були так звані «лепістки» просочені якоюсь хімією. У зону їдеш комірець підшиваєш біленьким, приїжджаєш, а він жовтий — це йод. Був також спецодяг з грубої матерії. І увесь захист. Щоправда казали, що автомобіль має коефіцієнт захисту два до одного, але увесь час в машині сидіти не будеш.

Які зміни в здоров'ї відбулись після Чорнобиля?

Ви знаєте, відразу зміни не були помітні. Єдине що було — це збільшення щитовидної залози, лімфатичних вузлів, повторно з'явились остеохондроми. Потім були такі періоди, що прямо в тролейбусі завмирав, дві-три зупинки їхав у відключці. Тепер проблеми з нирками. Одним словом, хороших змін нема.

Які пільги держава надає ліквідаторам і чи Ви користуєтесь ними?

              Згідно з законом мені передоачені пільги в оплаті за квартиру, на проїзд у міському транспорті. Мав право на пільгове розмитнення автомобілів, але так склалось, що не мав змоги придбати автомобіль. Також мали надати квартиру, проте дотепер її нема.

Окрім пільг, Вас повинні забезпечувати ліками, Ви їх отримуєте?

            Так ліками забезпечують, наскільки можуть, що правда не всіма, декотрі доводиться куплувати самому. Користуючись нагодою, хочу подякувати Віктору Бойку, заступнику головного лікаря по лікувальній роботі та лікарю Світлані Бакай за надана допомогу під час лікування.

Як на вашу думку, чи адекватна подяка суспільства, влади тому, що зробили Ви?

Відверто кажучи, не хотів би на це питання відповідати. Насправді, бували часи, коли зізнаватися, що ти був у Чорнобилі чи в Афганістані було соромно. Взагалі я своїм посвідченням користуюсь дуже рідко.

Також ми спілкувались з головою Коломийської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» Віктором Позніком, котрий розповів про те, що на сьогоднішній день ліквідаторів наслідків ЧАЕС в Коломиї 120 чоловік. Законом передбачене безкоштовне лікування, але тепер все скинули на місцевий бюджет. І так виходить, що одному чорнобильцю на ліки, які можна було б взяти в аптеці, припадає три гривні п'ятдесят копійок в місяць. «Раніше, ще десь у 1996 році було так, що кожний рецепт обслуговували, всі потрібні ліки видавали безкоштовно. Хвороби, проблеми є, але місцевий бюджет при великому бажанні не може задовольнити всіх потреб. Дивіться, кілька днів залишилось до Дня ліквідатора, а ніхто ні слова не каже», — зазначає Віктор Познік.

Володимир Заячук