У кожного з нас у житті свій фронт. Як правило, чим більше людині довелось пережити, зазнати лиха, тим вразливіша вона до чужої біди. Власне, тому й не варто дивуватись, що Коломийська громадська організація інвалідів «Союз. Чорнобиль. Україна», яку очолює Віктор Познік, а також комітет «Діти Чорнобиля», яким опікується отець Іван Остафійчук, не зважаючи на власні клопоти й негаразди, ось уже півтора року активно допомагають бійцям АТО на Сході, переселенцям, пораненим воїнам, дітям і родинам учасників АТО. Зокрема, нещодавно завдяки налагодженій співпраці з італійськими заробітчанками, вдалося доправити у госпіталь Артемівська перев’язувальні матеріали, слухові апарати, засоби вимірювання тиску, гігієнічні товари, інші необхідні для поранених речі. На початку липня коломийські чорнобильці доставили добродійний вантаж у Київський опіковий центр, ще один якраз формується для відправлення.

Крім цього, в «Українському спеціалізованому диспансері радіаційного захисту населення» МОЗ України, який розташований в заповідній зоні у Пущі Водиці, у каплиці Чорнобильський Спас (обладнаній, до речі, з ініціативи Коломийської організації чорнобильців шість років тому) минулої неділі відбулась служба Божа для 180 дітей-чорнобильців, воїнів АТО і переселенців, які там лікуються і відпочивають, – з нагоди свята Петра і Павла.

 

– Попередньо, – розповідає Віктор Познік, – ми оголосили для дітвори конкурс малюнків. Підбиття підсумків стало справжнім святом для малечі. Після служби Божої переможці творчого конкурсу отримали подарунки, без сюрпризу не лишився ніхто. Для дівчаток і хлопчиків, які змушені були втікати разом з батьками від війни, конкурс малюнків став нагодою забути про пережиті жахіття, втілити на папері свої дитячі мрії і сподівання.

Приємний момент чекав і Коломийську спілку "Союз. Чорнобиль. Україна". Її керівника Віктора Позніка сам Філарет удостоїв ордена рівноапостольного князя Володимира другого ступеня – за активну добродійну і волонтерську діяльність. Нагороду вручали у капличці в Пущі Водиці, до створення якої коломияни доклали чимало зусиль. Пан Віктор на мої привітання скромно і стримано зауважив: звісно, приємно отримувати нагороди такого гатунку, проте, ніхто нині не працює заради орденів. Просто кожен має робити свою справу: одні на фронті, інші – в тилу, бо, власне, у всіх нас тепер своя передова...

 

Валентина БЛИЗНЮК.