Війна, яка триває на Сході України уже далі два роки, змінила усіх нас. Нині патріоти – це не ті, хто гарно виступає із високих трибун, прикриваючись вишиванкою, а всі, хто без вагань став на захист рідної держави, хто безупину допомагає фронту, хто не стогне, що втомився від війни. А найдорожчим подарунком стає державний символ особливої ваги – подарунок від наших захисників, яких так чекають вдома.

Власне, таку цінну реліквію з передової вручили голові Коломийської громадської організації «Союз. Чорнобиль. Україна» Віктору Позніку і редакції «Вільного голосу» наші добрі друзі, герої нарисів із циклу «Ті, хто пройшов крізь вогонь», учасники АТО Тарас Мельничук і Андрій Мельничук із Підгайчик. Чорнобильці, як ніхто, знають, що таке біда, отож від початку революції Гідності, протягом буремних військових подій на Донбасі активно допомагають бійцям усім, чим можуть: коштами, продуктами, спорядженням. Ведуть благодійну роботу і з тими, хто повернувся з передової. Не вдається із першого разу, проте, впевнений Віктор Познік, крапля камінь точить. Не один раз доводиться відвідати чиновницькі кабінети, аби вирішити ту чи іншу проблему демобілізованого вояка. Тішиться, що вдалося знайти роботу для одного з підопічних. Найбільшою гризотою наразі є отримання земельних ділянок учасниками АТО.

– У Підгайчиках, – каже Віктор Іванович, – хлопцям запропонували ділянки на голому горбі, місце непридатне для подальшого господарювання. Просили ділянку у сусідніх селах, але їм відмовили, мовляв, не місцеві. Тепер сподіваються на розуміння і сприяння міської влади. Проблем у хлопців-атовців вистачає. Скажімо, більше року чорнобильці «воювали» за те, аби Андрій після підтвердження інвалідності у Київському військовому госпіталі нарешті отримав статус учасника АТО. Тепер свіжа тема – виявляється, його інвалідність… не пов’язана з виконанням бойових дій. От і ходять хлопці по інстанціях, аби відновити справедливість. У Тараса, каже Віктор Познік, теж є чим перейматися. Відбув три ротації у Краматорську, має статус учасника бойових дій, тим часом військовий квиток наразі – чистий. Добре, що є кому обстоювати хлопців, бо самі вони занадто скромні. 

– Дуже важливо нам усім пам’ятати, що хлопці, які повертаються зі Сходу, – надзвичайно вразливі, – наголошує мій співрозмовник. – Їм необхідне розуміння, увага, спілкування. Великою допомогою для них буде навіть щира розмова. Адже вони там захищають не тільки свою хату, свою вулицю, своє село…

Спілкувалась Валентина БЛИЗНЮК.