Головна » 2022 » Вересень » 14 » ЛІНА КОСТЕНКО І тільки злість буває геніальна. Господь, спаси мене від доброти! Така тепер на світі наковальня, що треба мати нерви, як дрот
5:58 AM
ЛІНА КОСТЕНКО І тільки злість буває геніальна. Господь, спаси мене від доброти! Така тепер на світі наковальня, що треба мати нерви, як дрот
тільки злість буває геніальна.Господь, спаси мене від доброти!Така тепер на світі наковальня,що треба мати нерви, як дроти.А нерви ж мої, ох нерви, струни мої,настренчені на епохальний лад!А мені ж, може, просто хочеться щастя,тугого й солодкого, як шоколад. Ну, що ж, епохо, їж мене, висотуй!Лиш вісь земну з орбіти не згвинти.Лежить під небом чистим і високим,холодний степ моєї самоти.Козацький вітер вишмагає душу,і я у ніжність ледве добреду.Яким вогнем спокутувати мушухронічну українську доброту?!А по ідеї: жінка ж - тільки жінка.Смаглява золота віолончель.Справляло б тіло пристрасті обжинкиколисками і лагодом ночей.Була б така чарівна лепетуха,такі б ото улучила слова,що як по змісту, може, й в'януть вуха,а як по формі - серце спочива.Хто ж натягнув та
ь тільки злість буває геніальна.Господь, спаси мене від доброти!Така тепер на світі наковальня,що треба мати нерви, як дроти.А нерви ж мої, ох нерви, струни мої,настренчені на епохальний лад!А мені ж, може, просто хочеться щастя,тугого й солодкого, як шоколад. Ну, що ж, епохо, їж мене, висотуй!Лиш вісь земну з орбіти не згвинти.Лежить під небом чистим і високим,холодний степ моєї самоти.Козацький вітер вишмагає душу,і я у ніжність ледве добреду.Яким вогнем спокутувати мушухронічну українську доброту?!А по ідеї: жінка ж - тільки жінка.Смаглява золота віолончель.Справляло б тіло пристрасті обжинкиколисками і лагодом ночей.Була б така чарівна лепетуха,такі б ото улучила слова,що як по змісту, може, й в'януть вуха,а як по формі - серце спочива.Хто ж натягнув та
тільки злість буває геніальна.Господь, спаси мене від доброти!Така тепер на світі наковальня,що треба мати нерви, як дроти.А нерви ж мої, ох нерви, струни мої,настренчені на епохальний лад!А мені ж, може, просто хочеться щастя,тугого й солодкого, як шоколад. Ну, що ж, епохо, їж мене, висотуй!Лиш вісь земну з орбіти не згвинти.Лежить під небом чистим і високим,холодний степ моєї самоти.Козацький вітер вишмагає душу,і я у ніжність ледве добреду.Яким вогнем спокутувати мушухронічну українську доброту?!А по ідеї: жінка ж - тільки жінка.Смаглява золота віолончель.Справляло б тіло пристрасті обжинкиколисками і лагодом ночей.Була б така чарівна лепетуха,такі б ото улучила слова,що як по змісту, може, й в'януть вуха,а як по формі - серце спочива.Хто ж натягнув та