пЯ єсть Народ, якого Правди Силаніким звойована ще не була.Яка біда мене, яка чума косила! —а Сила знову розцвіла.Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.Щоб жить — я всі кайдани розірву.Я стверджуюсь, я утверждаюсь,бо я Живу.Московіє! Мене ти пожирала, як вішала моїх дочок, синіві як залізо, хліб та вугіль крала…О, як твій дух осатанів!Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —та, подавившись, падаєш в траву… Я стверджуюсь, я утверждаюсь,бо я живу.Я єсть народ, якого Правди силаніким звойована ще не була.Яка біда мене, яка чума косила! —а сила знову розцвіла.Сини мої, незламні українці, я буду вас за подвиг прославлять,—ідіть батькам на допомогу й жінці,дітей з ярма спішіте визволять! На слобожанських нивах, на подільських, на Чорнім морі — я прошу, молю! — вбивайте ворогів, злодюг кремлівських,вбивайте без жалю!Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,гляджу їх, мов пшеницю ярову.Я стверджуюсь, я

оЯ єсть Народ, якого Правди Силаніким звойована ще не була.Яка біда мене, яка чума косила! —а Сила знову розцвіла.Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.Щоб жить — я всі кайдани розірву.Я стверджуюсь, я утверждаюсь,бо я Живу.Московіє! Мене ти пожирала, як вішала моїх дочок, синіві як залізо, хліб та вугіль крала…О, як твій дух осатанів!Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —та, подавившись, падаєш в траву… Я стверджуюсь, я утверждаюсь,бо я живу.Я єсть народ, якого Правди силаніким звойована ще не була.Яка біда мене, яка чума косила! —а сила знову розцвіла.Сини мої, незламні українці, я буду вас за подвиг прославлять,—ідіть батькам на допомогу й жінці,дітей з ярма спішіте визволять! На слобожанських нивах, на подільських, на Чорнім морі — я прошу, молю! — вбивайте ворогів, злодюг кремлівських,вбивайте без жалю!Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,гляджу їх, мов пшеницю ярову.Я стверджуюсь, я

Я єсть Народ, якого Правди Силаніким звойована ще не була.Яка біда мене, яка чума косила! —а Сила знову розцвіла.Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.Щоб жить — я всі кайдани розірву.Я стверджуюсь, я утверждаюсь,бо я Живу.Московіє! Мене ти пожирала, як вішала моїх дочок, синіві як залізо, хліб та вугіль крала…О, як твій дух осатанів!Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —та, подавившись, падаєш в траву… Я стверджуюсь, я утверждаюсь,бо я живу.Я єсть народ, якого Правди силаніким звойована ще не була.Яка біда мене, яка чума косила! —а сила знову розцвіла.Сини мої, незламні українці, я буду вас за подвиг прославлять,—ідіть батькам на допомогу й жінці,дітей з ярма спішіте визволять! На слобожанських нивах, на подільських, на Чорнім морі — я прошу, молю! — вбивайте ворогів, злодюг кремлівських,вбивайте без жалю!Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,гляджу їх, мов пшеницю ярову.Я стверджуюсь, я