***
Коли в людини є народ,
Тоді вона уже людина…
Ліна Костенко
Мені не треба нагород,
Мільйонів євро у офшорах.
Мій скарб – родина і народ,
Що споконвіку ниву оре.
Що сіє, жне і хліб пече,
Мечі кує, леліє квіти.
Мій скарб – товариша плече
І очі, що коханням світять.
Отямтеся, псевдовожді,
Вас не візьмемо у прийдешнє,
Там лиця світлі й молоді,
Там юний цвіт бузку й черешні.
Там інші виміри висот,
Які вам не дано збагнути,
І найцінніша з нагород –
Любові ніжна квітка рути…
Не прагну похвали й відзнак,
Словами засіваю ниву.
Літа схилилися на карк,
Та не зігнуся – йду крізь зливи.
І не шукаю нагород,
Не прагну щастя половину.
Коли у мене є народ,
То я і сам уже людина.
ми-Іван Війтенко14 хв*** Коли в людини є народ, Тоді вона уже людина… Ліна КостенкоМені не треба нагород, Мільйонів євро у офшорах. Мій скарб – родина і народ, Що споконвіку ниву оре. Що сіє, жне і хліб пече, Мечі кує, леліє квіти. Мій скарб – товариша плече І очі, що коханням світять. Отямтеся, псевдовожді, Вас не візьмемо у прийдешнє, Там лиця світлі й молоді, Там юний цвіт бузку й черешні. Там інші виміри висот, Які вам не дано збагнути, І найцінніша з нагород – Любові ніжна квітка рути… Не прагну похвали й відзнак, Словами засіваю ниву. Літа схилилися на карк, Та не зігнуся – йду крізь зливи. І не шукаю нагород, Не прагну щастя половину. Коли у мене є народ, То я і сам уже людина.Вірш із збірки «Коромисло вічності»1Віктор Познік1 коментарПодобаєтьсяКоментуватиПоширитиКоментарі
Віктор Познік такий гарний вірш.Браво.Відредагуйте або видаліть це
так-Іван Війтенко14 хв*** Коли в людини є народ, Тоді вона уже людина… Ліна КостенкоМені не треба нагород, Мільйонів євро у офшорах. Мій скарб – родина і народ, Що споконвіку ниву оре. Що сіє, жне і хліб пече, Мечі кує, леліє квіти. Мій скарб – товариша плече І очі, що коханням світять. Отямтеся, псевдовожді, Вас не візьмемо у прийдешнє, Там лиця світлі й молоді, Там юний цвіт бузку й черешні. Там інші виміри висот, Які вам не дано збагнути, І найцінніша з нагород – Любові ніжна квітка рути… Не прагну похвали й відзнак, Словами засіваю ниву. Літа схилилися на карк, Та не зігнуся – йду крізь зливи. І не шукаю нагород, Не прагну щастя половину. Коли у мене є народ, То я і сам уже людина.Вірш із збірки «Коромисло вічності»1Віктор Познік1 коментарПодобаєтьсяКоментуватиПоширитиКоментарі
Віктор Познік такий гарний вірш.Браво.Відредагуйте або видаліть це
Іван Війтенко14 хв*** Коли в людини є народ, Тоді вона уже людина… Ліна КостенкоМені не треба нагород, Мільйонів євро у офшорах. Мій скарб – родина і народ, Що споконвіку ниву оре. Що сіє, жне і хліб пече, Мечі кує, леліє квіти. Мій скарб – товариша плече І очі, що коханням світять. Отямтеся, псевдовожді, Вас не візьмемо у прийдешнє, Там лиця світлі й молоді, Там юний цвіт бузку й черешні. Там інші виміри висот, Які вам не дано збагнути, І найцінніша з нагород – Любові ніжна квітка рути… Не прагну похвали й відзнак, Словами засіваю ниву. Літа схилилися на карк, Та не зігнуся – йду крізь зливи. І не шукаю нагород, Не прагну щастя половину. Коли у мене є народ, То я і сам уже людина.Вірш із збірки «Коромисло вічності»1Віктор Познік1 коментарПодобаєтьсяКоментуватиПоширитиКоментарі
Віктор Познік такий гарний вірш.Браво.Відредагуйте або видаліть це
