и...Ішов— кобзар у нас через Полтаву.Ну, обступили, просять, що кому,—той про сирітку, той про давню славу,той про А*з* - о* в, а той про Кодимý.І я стою. Отак стояла, скраю.А він співав невільницькі плачі.І раптом чую: "Орлику... Чураю!"Я оніміла. "Орлику... Чураю!.."Як я тоді наплакалась вночі!Усе ввижалось: "Орлику Чураю,Ой забили тебе ляхи у своєму краю!"Все думала: хоч би ж було спитати,хто склав слова про нього, про той край.Що був же він ріднесенький мій тато,а от тепер він — орлик, він Чурай.Тепер він з нами в радості і в сумі.Збагнуло серце вражене моє:пішов у смерть — і повернувся в думі,і вже тепер ніхто його не вб’є.І десь в ті дні, несміло, випадково,хоч я вже й пісню склала не одну,печаль моя торкнула впершеслово,як той кобзар торк

...Ішов— кобзар у нас через Полтаву.Ну, обступили, просять, що кому,—той про сирітку, той про давню славу,той про А*з* - о* в, а той про Кодимý.І я стою. Отак стояла, скраю.А він співав невільницькі плачі.І раптом чую: "Орлику... Чураю!"Я оніміла. "Орлику... Чураю!.."Як я тоді наплакалась вночі!Усе ввижалось: "Орлику Чураю,Ой забили тебе ляхи у своєму краю!"Все думала: хоч би ж було спитати,хто склав слова про нього, про той край.Що був же він ріднесенький мій тато,а от тепер він — орлик, він Чурай.Тепер він з нами в радості і в сумі.Збагнуло серце вражене моє:пішов у смерть — і повернувся в думі,і вже тепер ніхто його не вб’є.І десь в ті дні, несміло, випадково,хоч я вже й пісню склала не одну,печаль моя торкнула впершеслово,як той кобзар торк

...Ішов— кобзар у нас через Полтаву.Ну, обступили, просять, що кому,—той про сирітку, той про давню славу,той про А*з* - о* в, а той про Кодимý.І я стою. Отак стояла, скраю.А він співав невільницькі плачі.І раптом чую: "Орлику... Чураю!"Я оніміла. "Орлику... Чураю!.."Як я тоді наплакалась вночі!Усе ввижалось: "Орлику Чураю,Ой забили тебе ляхи у своєму краю!"Все думала: хоч би ж було спитати,хто склав слова про нього, про той край.Що був же він ріднесенький мій тато,а от тепер він — орлик, він Чурай.Тепер він з нами в радості і в сумі.Збагнуло серце вражене моє:пішов у смерть — і повернувся в думі,і вже тепер ніхто його не вб’є.І десь в ті дні, несміло, випадково,хоч я вже й пісню склала не одну,печаль моя торкнула впершеслово,як той кобзар торк