.....не добрий вечір, Баштанка! Сьогодні, після того, як мій підрозділ, виконали бойове розпорядження, командир відпустив на ніч додому помитись, поголитись, щось попрати і побути трохи з родиною. Я вирішив спершу заїхати в наш бювет, взяти БАКЛАЖКУ хорошої води, бо на Херсонщині трохи вапнякова і багато осаду виходить, потім болить печінка. Розумію, що вечір, розумію, що хтось може з роботи (хоча люди стояли знайомі, які не працюють з 8 до 18 ), я запитав хто останній і...ніхто не запропонував без черги, хоча бачили, що стою в чоботях і брудненькій військовій формі !!! Самому без черги проситись не хотілось, бо стояв в черзі, ще один військовий. Просто вказали в кінець черги, шукай крайнього ( а було більше 10 чоловік ). Чекати на баклажку води, втрачаючи дорогий час, який хочеться віддати сім'ї не було бажання. Та і прикро, що вже забули, про солдат!!! Прикро не за себе, я не схудну. Прикро за нас військових. Чим дальше війна, тим ми нафік вже не потрібні !!! І це не тільки в нашому місті, це вже по всій Україні, ось така вже вдячність... P.S.пишу не для того, що б мене чи іншого військового зустрічали з "червоною доріжкою, як пише пан Александр Гатальский а для того, щоб цивільні подарували нам саме дорожче, на даний час для нас - це час, який хочеться провести з родинами. Дали б нам більше часу, для насолоди побути в колі родинного гнізда. Адже потім знову "туди", а ГОДИНУ вирвати наприклад, для черги по воду- це розкіш, яка відбирає можливість наобніматись з дружиною, маленькою донькою чи сином, які щодня дорослішають, а ми втрачаємо моменти їх дитинства..... Тому може прочитають ті, хто стояв в черзі. Може зрозуміють. Може хоч трохи, стане соромно...

.....не добрий вечір, Баштанка! Сьогодні, після того, як мій підрозділ, виконали бойове розпорядження, командир відпустив на ніч додому помитись, поголитись, щось попрати і побути трохи з родиною. Я вирішив спершу заїхати в наш бювет, взяти БАКЛАЖКУ хорошої води, бо на Херсонщині трохи вапнякова і багато осаду виходить, потім болить печінка. Розумію, що вечір, розумію, що хтось може з роботи (хоча люди стояли знайомі, які не працюють з 8 до 18 ), я запитав хто останній і...ніхто не запропонував без черги, хоча бачили, що стою в чоботях і брудненькій військовій формі !!! Самому без черги проситись не хотілось, бо стояв в черзі, ще один військовий. Просто вказали в кінець черги, шукай крайнього ( а було більше 10 чоловік ). Чекати на баклажку води, втрачаючи дорогий час, який хочеться віддати сім'ї не було бажання. Та і прикро, що вже забули, про солдат!!! Прикро не за себе, я не схудну. Прикро за нас військових. Чим дальше війна, тим ми нафік вже не потрібні !!! І це не тільки в нашому місті, це вже по всій Україні, ось така вже вдячність... P.S.пишу не для того, що б мене чи іншого військового зустрічали з "червоною доріжкою, як пише пан Александр Гатальский а для того, щоб цивільні подарували нам саме дорожче, на даний час для нас - це час, який хочеться провести з родинами. Дали б нам більше часу, для насолоди побути в колі родинного гнізда. Адже потім знову "туди", а ГОДИНУ вирвати наприклад, для черги по воду- це розкіш, яка відбирає можливість наобніматись з дружиною, маленькою донькою чи сином, які щодня дорослішають, а ми втрачаємо моменти їх дитинства..... Тому може прочитають ті, хто стояв в черзі. Може зрозуміють. Може хоч трохи, стане соромно...

.....не добрий вечір, Баштанка! Сьогодні, після того, як мій підрозділ, виконали бойове розпорядження, командир відпустив на ніч додому помитись, поголитись, щось попрати і побути трохи з родиною. Я вирішив спершу заїхати в наш бювет, взяти БАКЛАЖКУ хорошої води, бо на Херсонщині трохи вапнякова і багато осаду виходить, потім болить печінка. Розумію, що вечір, розумію, що хтось може з роботи (хоча люди стояли знайомі, які не працюють з 8 до 18 ), я запитав хто останній і...ніхто не запропонував без черги, хоча бачили, що стою в чоботях і брудненькій військовій формі !!! Самому без черги проситись не хотілось, бо стояв в черзі, ще один військовий. Просто вказали в кінець черги, шукай крайнього ( а було більше 10 чоловік ). Чекати на баклажку води, втрачаючи дорогий час, який хочеться віддати сім'ї не було бажання. Та і прикро, що вже забули, про солдат!!! Прикро не за себе, я не схудну. Прикро за нас військових. Чим дальше війна, тим ми нафік вже не потрібні !!! І це не тільки в нашому місті, це вже по всій Україні, ось така вже вдячність... P.S.пишу не для того, що б мене чи іншого військового зустрічали з "червоною доріжкою, як пише пан Александр Гатальский а для того, щоб цивільні подарували нам саме дорожче, на даний час для нас - це час, який хочеться провести з родинами. Дали б нам більше часу, для насолоди побути в колі родинного гнізда. Адже потім знову "туди", а ГОДИНУ вирвати наприклад, для черги по воду- це розкіш, яка відбирає можливість наобніматись з дружиною, маленькою донькою чи сином, які щодня дорослішають, а ми втрачаємо моменти їх дитинства..... Тому може прочитають ті, хто стояв в черзі. Може зрозуміють. Може хоч трохи, стане соромно...