так-Уже 32 роки
Віктор Познік: Найбільше хочу, щоб нас чули, і боюся нічних дзвінків
У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа ХХ століття — аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС), розташованої у м. Прип’ять Київської області. Уже 32 роки відділяють нас від Чорнобильської катастрофи, а той чорний день трагедії не перестає хвилювати: i тих, кого вiн зачепив своїм недобрим крилом, i тих, хто пізніше народився далеко від покривдженої землі. Цей день не минув безслідно, вiн приніс свiту багато трагедій і буде завжди об’єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Напередодні гіркої дати розмовляємо з Віктором Позніком, лідером осередку чорнобильців Коломийщини.
За списком до нашої організації належать близько пів тисячі осіб, - розповідає Віктор Іванович. – Не всі стають до лав товариства, багато хто, почувши, що ми окремих пільг не надаємо, розчаровано йде геть. Близько третини з усіх – ліквідатори, ще стільки ж – переселенці, діти зі статусом жертв Чорнобиля. Маємо десяток бійців АТО, серед них – кіборг Василь Кузьмин. Дбаємо про інтереси кожного, навіть коли за допомогою звертаються не члени нашої організації. Звісно, найбільше дошкуляють усім різні болячки, які з часом лиш загострюються. Є перелік хворіб, за якими одразу визначають колишніх чорнобильців, призначають лікування, пільги, групи інвалідності… Але є хвороби, які пов’язані з тим, що довелось пережити, з роками їх стає все більше. Хлопців кидали у Чорнобиль молодими, здоровими, але час і підступна радіація поволі роблять свою чорну справу. Тож маємо за обов’язок довести у лікарських кабінетах оцю пов’язаність – від цього залежить і можливість подальшого лікування у спеціалізованих медичних закладах, і розмір виплат, і статус людини. Скажімо, маємо у Мишині чорнобильця, інваліда першої групи Петра Ткачука. У нього, на жаль, перестали працювати обидві нирки. Завдяки спільним зусиллям через обласну клінічну лікарню вдалося придбати апарат для очищення крові в домашніх умовах, але його діагнозу не було у переліку «чорнобильських» хворіб і групу інвалідності він мав на підставі загального захворювання. Нам вдалося через експертну комісію змінити формулювання «загальне захворювання» на «хвороба, пов’язана з роботами з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС при виконанні військових обов’язків». Зміни суттєві – з другої чорнобильської категорії на першу, а також Петро отримав статус інваліда, ветерана війни першої групи інвалідності – з усіма належними виплатами. Це дуже важлива справа, адже нема нічого ціннішого за здоров’я і життя людини…Всіляко допомагаємо важко хворим побратимам-чорнобильцям Віктору Козловцю з Коломиї, який перебув уже дві онкооперації, пані Лесі з Княждвора, яка юною дівчиною після училища працювала кухарем у зоні ураження, і багатьом іншим…
Що найважче у Вашій роботі, пане Вікторе?
Нічні дзвінки. Бо це означає, що сталось щось невідворотне з кимось із наших…Скільки разів доводилось заспокоювати рідних під реанімацією, брати на себе вирішення різних питань вже у морзі…
Чого Ваші побратими потребують найбільше?
Щоб нас чули. Складається враження, що ми нікому не потрібні зі своїми болячками, бідами. Тепер держава має свіжий клопіт: війна, поранені, загиблі, їхні родини. До нас у День ліквідатора ніхто з влади на молебень не прийшов…
Турбує чорнобильців і пропонований урядом варіант монетизації усіх пільг. Їх і так «обрізали» добряче, а монетизація, на думку ліквідаторів, призведе до цілковитої несправедливості. Попри все, каже Віктор Познік, їхнє товариство активне і всіх громадських справах. Видали вже дві книги про чорнобильців, наповнюють сайт. Часи Євромайдану і війни на сході перетворили їх на сумлінних волонтерів, які не полишають цю благородну справу досі, систематично надсилають різноманітну допомогу і на передову, і у військові госпіталі. Здійснили уже п’яту прощу до храму в зоні відчуження – Свято-Іллінської церкви, де знаходяться чудотворні ікони: древня святого Миколая Чудотворця, і нові - «Чорнобильський Спас» та ікона Божої Матері «Чорнобильська». Традиційно відвідали Чорнобильський госпіталь в столиці і капличку в Пущі-Водиці, у дитячому диспансері радіаційного захисту населення, помолились за здоров'я дітей-чорнобильців, що там лікуються, за всіх, хто зазнав холодного атомного подиху. Головне, каже пан Віктор, попри все залишатись людьми. Кожен несе свій хрест, «авось і халява не пройдуть», а Бог ніколи не дає більше, ніж людина здатна витримати…
Василина Кожушна.

ПІСНЯ-СПОМИН.НАШ ЧОРНОБИЛЬ ГІРЧИТЬ КРІЗЬ РОКИ....