Головна » 2015 » Жовтень » 9 » Бійці не винні, що мусять стріляти
5:58 PM
Бійці не винні, що мусять стріляти

Газета «Край» від 27 серпня 2015 р. №34 (1317))

Отець ІВАН:

Бійці не винні, що мусять стріляти

Уродженець Городенківщини, а нині декан УГКЦ м. Коломиї о. Іван Остафійчук – наш сьогоднішній співрозмовник. Священик має свою позицію щодо ролі церкви в політичному житті країни, подій на Майдані, війни на Донбасі. Але спершу кілька слів про себе:

– Народився у Вербівцях. Тато з 11 років трудився в колгоспі. Мама працювала в дитячому садочку, а потім, через інвалідність, залишила роботу й більше уваги приділяла моєму вихованню й брата Миколи. З дитинства батьки привчали до праці, а знаходилася вільна хвилина – займався спортом. Після школи вступив до Коломийського медучилища на фельдшерське відділення. Майже п'ять років працював у відділенні фізіотерапії і ЛФК Городенківської ЦРЛ, згодом – на «швидкій» у Росохачі. Побував і в зоні лиха Чорнобильської АЕС.

Після аварії?

– Моя черга прийшла через рік – у травні 87-го. Перед цим відбув спеціальні курси в Києві. В Чорнобилі ми надавали медичну допомогу ліквідаторам, а також операторам, котрі працювали на першому й другому блоках. Окрім медичної, надавали й психологічну допомогу.

Змалюйте в кількох словах ситуацію в зоні лиха.

– Мешканці Прип'яті, видно було, до аварії жили дуже добре. Їхні будинки були облицьовані мармуром. У кожному мікрорайоні функціонували школа, плавальні басейни, великі крамниці. Містом курсував безкоштовний автобус. У вихідні люди ходили по гриби, рибалили. І в один момент вони все це втратили...

– Ви очолюєте міський комітет «Діти Чорнобиля». Які проекти в його рамках реалізуєте?

– Цим дітям ми даємо зрозуміти, що вони – одна сім'я, що їхні проблеми – це і проблеми цілої спільноти. Намагаємося привчити їх до українських звичаїв, традицій, організовуємо для них поїздки до чудотворних місць, монастирів, здійснюємо екскурсії до Києва, відзначаємо пам’ятні дати. За сприяння міської влади забезпечуємо їх путівками на оздоровлення. Залучаємо до цього процесу й церкву, й благодійні фонди. Слава Богу, звідусіль маємо підтримку. Діти розуміють, що їх ніхто не забув.

Коли Ви прийшли до усвідомлення того, що маєте стати Божим слугою?

– До цього, мабуть, треба йти ціле життя. Мої сусіди працювали дяками в церкві, тож я мав щастя читати церковну літературу. Вже після закінчення медучилища переконався, що люди потребують не тільки медичної допомоги, а й моральної Підтримки. Я зрозумів, що в цьому зможу себе реалізувати. Правда, три роки вагався, чи вступати до богословського закладу, адже бути священиком — велика відповідальність. У1989 році я таки поїхав до Москви і з першого разу вступив до семінарії. Тут закінчив два курси, а коли вийшла з підпілля Українська греко-католицька церква, подав документи до Івано-Франківської Духовної Семінарії, що теж тільки-но відродилася. Із 1992 року й до цього часу незмінно служу парафіяльним священиком у церкві Св. Архистратига Михаїла в Коломиї.

За цей час не виникали сумніви, що пішли не тією дорогою?

– Я задоволений дорогою, яку вибрав. Священик – посередник між Богом і людиною, його мета – привести її до Бога. Це не просто. Та коли бачиш, як тягнуться до церкви діти, переконуєшся: недарма ти трудишся. Я майже щодня на Службі. І це надає мені сил.

Нині, коли мова заходить про українську церкву, виникають питання щодо її конфесій.

– Я скажу словами Ісуса: «Щоб усі були одно». Думаю, воно до того йде, щоби в Україні була одна церква. Люди хотіли би бути разом, укупі, та, на жаль, не все залежить від них. Часто в церковні справи втручається політика, наслідком якої є, наприклад, зрив нещодавнього переговорного процесу щодо об'єднання УПЦ КП і УАПЦ. Блаженніший Любомир з нагоди переїзду його осідка зі Львова до Києва сказав: «Ми є тут не для того, щоб бути проти когось, а щоб бути разом із кимось». Найголовніше – бути із Христом, як главою Церкви. І коли всі це зрозуміють, не буде поділу.

Власне, хотілося б почути про політику...  Яка роль церкви в політичному житті країни?

– Церква декларує прості істини, давним-давно записані в законі Божому: не вбий, не вкради і т. д. Я категорично проти, щоби священик був задіяний у політичних процесах, бо стає залежним, а він залежний лише від Бога. Церква має спрямовувати свої зусилля на спасіння людських душ, а не на задоволення якихось приватних, тим паче, – політичних, інтересів.

Згадаймо події на Майдані 21 січня 2014 року. Всі були вражені вчинком трьох ченців, які морозного дня стали живим щитом між мітингувальниками й «Беркутом» на Грушевського. Що ними керувало?

– Церква стояла на Майдані з усіма. Церква молилася, закликаючи тодішню владу: «не вбий».

Присутність на Майдані отців – це голос церкви, який, на жаль, не було вислухано. Як, зрештою, й послань Патріарха Філарета, Блаженнішого Святослава. Певно, нам судилося побачити жертви Небесної Сотні, аби зрозуміти, що за такі цінності, як воля і незалежність, інколи треба віддати життя.

Нині країна перебуває в умовах неоголошеної війни з Росією. Якою має бути позиція церкви в такий складний для України час?

– Церква посильно допомагає Українській армії. Священики й церковні громади підтримують наших вояків як коштами, продуктами харчування, так і молитвою. На передовій задіяні військові капелани. Біль, тривогу, душевні переживання наших оборонців церква розуміє, приймає й намагається їм допомогти. На єпархіальному рівні ми збираємо кошти на реанімобілі, військову форму, бронежилети. «З миру по нитці – бідному сорочка». Це те, що ми можемо найменше. А найбільше – молитися. Таку молитву Бог оцінить.

Чи виправдовує церква в таких умовах дії наших захисників, котрі на полі бою змушені стріляти у ворога?

– Йде війна, і наші хлопці змушені захищати свою державу. Ясна річ, церква не схвалює вбивство, але ми мусимо захищати Батьківщину, свої родини... І ми мусимо це приймати. Власне, тому там, на фронті, присутні капелани, перед якими бійці мають можливість посповідатися й цим облегшити свою душу. А Святе Причастя додає духовних сил, мобілізовує.

Патріарх Київський Філарет якось сказав: «Якби ми мали одну Українську Православну Церкву, то не було б анексії Криму й війни на Донбасі».

– У всякому разі, менше було б підстав для сепаратистських настроїв. Та наші сусіди однаково знайшли б можливість напасти на нас.

Чи повинна церква навчати патріотизму?

– Церква закликає любити свій народ, свою землю. Патріотизм має бути в рамках Божого закону і не переступати його.

Якою Ви бачите співпрацю церкви, школи й громади?

– Священик повинен бути і в церкві, і в школі. Інтереси парафіян має представляти в сільській раді. Треба працювати спільно, бо незгода руйнує, а згода – будує. Важливо, щоби ці зусилля були спрямовані на процвітання, добрі починання.

Нині українці переживають важкі часи. Як не впасти в зневіру?

– Головне – не опускати рук і не розчаровуватися. Ще не таке пережив наш народ, переживемо й це. Людина, котра вірить у Бога, здолає все.

Тарас ГРОСЕВИЧ.

Переглядів: 646 | Додав: viktor | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 3
3 ВІКТОР ПОЗНІК  
0
ЖИТТЯ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ.

2 ВІКТОР ПОЗНІК  
0
НИНІ ПОМЕР ВАСИЛЬ ГАЄВСЬКИЙ.ХАЙ З БОГОМ СПОЧИВАЄ.

1 ВІКТОР ПОЗНІК  
0
О.ІВАН ОСТАФІЙЧУК Є ГОЛОВОЮ НАШОГО КОМІТЕТУ "ДІТИ ЧОРНОБИЛЯ".ЩИРА ПОДЯКА ТА ПОВАГА ЙОМУ ЗА ТУРБОТУ ПО РОБОТІ З ДІТЬМИ-ЧОРНОБИЛЬЦЯМИ.З БОГОМ.

Ім`я *:
Email *:
Код *: