Усі ми, людоньки, з села.
Всі з конопель, із маку, з гички.
Усі з-з під вишні, що цвіла.
Усі з бабусиної річки.
Вона там прала сорочки,
вона там льон сирий мочила.
Вона там рвала квіточки
і їх за образом ложила.
Усі ми з поля і степів.
З боліт, з ярів, байраків, з ряски.
Ми з сивочолих яворів.
Усі ми пастухи й підпаски.
І гречкосії, й ковалі.
І гончарі з гончарним кругом.
Усі ми, людоньки, з землі,
що пахне медом, диким лугом.
І наша пісня - це душа,
це вимір неба, поля, ниви.
І наша сила - з леміша,
із сонця, жита, вітру, зливи.
Ми є, ми будемо, були.
Земля годує, сонце гріє.
Наші сади завжди цвіли.
І наша нива зеленіє ... Читати далі »